Як у дерев, у слів є вічні корені,

Незмінні, як незмінна правди суть.

У префіксах і суфіксах заховані,

Вони життя їм вічнеє дають…

Традиційно впродовж багатьох років на теренах нашого культкрного життя ми визначаємо День української писемності. Він припадає на 9 листопада, що було затверджено Указом Президента України. У цей день ми вкотре вивищуємо українську мову як код нашої нації, як ознаку нашої державності, як джерело нашої духовності.

У нашому коледжі теж щороку відмічають цю дату. Цього року студенти групи 1БС провели свято, приурочене цій даті. Воно розпочалося із молитви Катерини Мотрич про мову. В літературній композиції звучали слова в яких про роль і значення мови в суспільстві чудово звучали слова Ліни Костенко «нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову, - які застерігають нас від забуття та зречення національної мови, що загрожує знищенням народу як етносу. Звучали поезії Сюсюри, Рильського, Л. Українки, Т. Шевченка, присвячені рідному слову, бо впродовж віків вони зберігали, розвивали розбудовували українське слово, стояли на його сторожі. Учасники заходу виконували українські пісні: «Мій рідний край», «Україна», «Червона калина».

В кінці заходу ведучі зробили підсумок де було сказано, що ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні, де жили наші діди, прадіди. А зараз тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. Кожній людині визначено Богом місце народження, країна, небо, і воно не може цього поміняти, як не може поміняти саму себе. Але якщо щось із того поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим і куди б людина не пішла – її Батьківщина, земля, мова, народ завжди будуть з нею.

Куратор групи Свінціцька О.І.

Назад